МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА
УКРАЇНИ
МОГИЛІВ – ПОДІЛЬСЬКИЙ ТЕХНОЛОГО – ЕКОНОМІЧНИЙ
КОЛЕДЖ
ВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ
Визначні пам’ятки
Могилева – Подільського
Автор: Медвідь Лілія Вікторівна, 17 років
Керівник: Войцехівська Ірина Станіславівна,
викладач
Відділення: Бухгалтерське
Курс: ІІІ
Коротка автобіографічна довідка
Благословенна подільська земля… Ти дала мені
життя… Я народилася 21 січня 1994 року в невеличкому мальовничому селі Лучинчик
на Вінниччині. Дякуючи батькам, я ще змалку знаю його історію і традиції,
відчуваю велику силу своєї Батьківщини. Після закінчення Лучинецької школи
вступила до Могилів-Подільського коледжу Вінницького національного аграрного
університету, де навчаюсь на другому курсі за спеціальністю «Комерційна
діяльність». Намагаюся багато працювати над собою, щоб здобути знання і у
майбутньому спробувати змінити життя в Україні на краще. Крім того, малюю та
пишу власні поезії, в яких прагну розкрити душу, свої мрії та плани на
майбутнє.
Любіть у коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну
і вічні ми будемо з нею!
План
1.Перлина Поділля над Дністром.
2.Скульптурні пам’ятки видатним людям.
2.1.Пам’ятник засновнику Могилева - Подільського
Єремії Могилі.
2.2.Площа Т. Г. Шевченка.
2.3.Пам’ятник М. Гоголю.
2.4.Пам'ятник британському рок-музиканту Джону
Леннону.
3.Пам’ятники Великої вітчизняної війни.
3.1.Меморіал Слави - пам’ятник героям Доту №
112.
3.2.Пам’ятник Миколі Буянову.
3.3.Легендарний танк Великої Вітчизняної війни «
Т- 34 ».
3.4.Пам’ятна стела героям війни.
4.Трагічні сторінки в долі рідного краю.
4.1. Пам’ятний знак жертвам Голодомору.
4.2. Пам’ятний знак Чорнобильської
трагедії.
5.Релігійні споруди.
5.1.Миколаївський собор.
5.2.Церква Св. Параскеви.
5.3.Георгіївська церква.
5.4.Церква Олександра Невського.
6. Історичні будівлі.
6.1. Могилів – Подільський краєзнавчий
музей.
6.2. Могилів-Подільський технолого-економічний
коледж.
6.3. Могилів-Подільський медичний коледж.
7. Висновки.
Перлина Поділля над Дністром
Могилів – Подільський… На мальовничому березі
Дністра розкинулося це місто. Серед цих мальовничих і привабливих сіл, в
глибокій чаші - долині, де широка асфальтна магістраль, що веде з Вінниці на Кишинів,
виринувши з польових просторів, раптом ніби обривається перед подорожнім
відкривається вид на Могилів-Подільський.
В просвіті монументальної арки, яка вінчає в'їзд
у місто, блискотить плесо Дністра. По той бік ріки видніється молдавське село
Атаки. Гори, що височать на берегах Дністра, притискають Могилів-Подільський до
самісінької води...
Цей край здавна називають Подільською
Швейцарією. Ще на початку XVIII століття середню течію Дністра теж так
називали, бо і на Дністрі, і на його притоках чимало говірливих порогів,
голубих плес, широких ланів і дібров, різнотравних луків, лісистих схилів,
невисоких гір. «Красо України - Подолля..»,- писала Леся Українка.
Поруч із сучасними спорудами, молодими парками і
скверами збереглося чимало пам’яток архітектури, що надає місту особливої
принадності і колориту. Це мальовниче місто надихнуло мене на такі поетичні
ряди:
На березі Дністра так гордовито,
Уквітчане в каштани запашні,
З’явилось місто – гарне і велике,
І вбралося у шати осяйні.
Краса його людське милує око,
В його душі історія віків,
І неба синь безмежної глибока,
Й могутня сила велетнів - дубів.
І гомін пісні у дністровій хвилі,
І ніжний шепіт зелені садів,
Старі й могутні пагорби похилі,
І вічна пам'ять зоряних вогнів.
Мій Могилів - Подільський - моя пісне,
Моя скарбнице мудрості й звитяг,
Моя невичерпна скарбниця істин,
Моя молитва у людських очах!
Могилів – Подільський має благодатні умови,
родючі землі. Саме вони завжди вабили сюди поселенців. Як свідчать археологічні
дослідження перші поселення в околицях Могилева з’явилися 150 – 40 тисяч років
до нашої ери. Довгий час Могилів-на-Дністрі був одним із важливих торгових
центрів середнього Подністров’я. Місто зазнало злетів і падінь, опинялося у
вирі визвольних воєн, народних рухів. Чудодійна природа цього краю приваблювала
сюди різних за своїм соціальним станом і родом занять людей. Саме тут жили і
працювали видатні діячі нашого краю. Завдяки цим талановитим людям було
створено багато історичних та культурних пам’яток.
У місті встановлено пам’ятники М. В. Гоголю
(1897р.), М.Г.Буянову (1994р.), Т. Г. Шевченку (1995р.), С.М. Кірову, а також
16 меморіальних дошок і 35 пам’ятних знаків, присвячених видатним постатям та
історичним подіям. До пам’яток архітектури належать такі споруди: церква
Святого Георгія з дзвіницею (1809 – 1819 рр.), церква Святого Миколая (1754р.),
церква Святого Олександра Невського (1915р.), церква Святої Параскеви з
дзвіницею (XIX ст.), будинок колишньої синагоги ( кінця XIX століття ) тощо. А
в 2003 році краєзнавчий музей розташувався в будинку, який є одним із 65-ти
пам’ятників архітектури, що належать до культурної спадщини міста.
«Пам'ять і пам’ятник» - слова одного кореня. Не
злічити подвигів нашого народу у Великій Вітчизняній війні, як і не злічити пам’ятники,
обеліски тих, хто сягнув у безсмертя. Все це не тільки чудові споруди, які
увінчують подвиг, а й постійно нагадують всім нам про священний обов’язок перед
Батьківщиною, перед тими, хто віддав життя своє за нашу свободу і мир.
Поклонимося священним місцям нашого міста!
Пам’ятник засновнику Могилева – Подільського
Єремії Могилі
Незабутня мить повернення до своєї історії є
надзвичайно важливим кроком. Даниною пам’яті своїм знаменитим землякам стало
відкриття пам’ятника засновнику Могилева – Подільського Єремії Могилі.
Перші дані про поселення на місці
Могилева-Подільського відносяться до 1450 р. Місто було засноване в 1595 році
Єремією Могилою, який побудував на цьому місці замок та пізніше разом з
навколишніми землями подарував своєму зятеві - Стефану Потоцькому. На згадку
про тестя той назвав місто Могилевом. Надалі місто носило ім'я
Могильов-на-Дністрі, було повітовим центром.
Під час російсько-польської війни 1654-1667
російсько-козацькі війська успішно відбили облогу міста об'єднаним польсько-татарським
військом. Жителі міста брали участь у антифеодального повстання 1768 року під
керівництвом Максима Залізняка (Залізняка) та Івана Гонти.
У 1795 р. Могильов був викуплений російською
скарбницею у Польщі і приєднано до Російської імперії, а у 1796 р. Могилів
отримав статус повітового міста у складі Подільської губернії.
З другої половини XIX століття в ході розвитку
судноплавства на Дністрі Могилів стає центром хлібної торгівлі в Придністров'ї.
У 1881 р. в місті почалося будівництво залізниці, що сприяло енергійному
розвитку міста і всієї довколишньої місцевості. У місті та районі почалося
будівництво великих промислових та переробних підприємств, таких, як
чавуноливарний завод, цукровий завод та інші. Тільки за радянської влади
отримав своє нинішнє ім'я - Могилів-Подільський.
Площа Т.Г.Шевченка
В центрі міста ми бачимо могутню постать
великого Кобзаря. Вперше Т.Г.Шевченко побував у місті над Дністром, приїжджаючи
в складі археологічної комісії до Кам’янця. Звідси він виніс незабутні
враження, які згодом живили його невмирущу поезію. Краса Могилів – Подільського
залишилась у пам’яті великого поета на все життя. Йшов час. Творчість Великого
Кобзаря почали досліджувати наші земляки. Ідею створення пам’ятника Кобзарю
втілив місцевий художник – скульптор, директор Слідянської загальноосвітньої
школи, заслужений вчитель України М.М.Крижанівський. Пам’ятник встановлено на
площі в центрі міста, а відкрито чудового сонячного дня 1995 року.
На думку спадають такі поетичні рядки:
Віки узяли пам’яті скарбниці
І золотом вписали імена.
В граніті обеліском височиться
Великий син великого Дніпра.
Його козацький дух, міцний, незламний
Творив дива і підіймав народ.
Його велике серце до безтями
Боролися, щоб краще нам жилось.
Вдивляється він кожному у душу
З високої гори біля Дніпра.
І хто є українець – знати мусить
Шевченківського духу письмена.
Пам’ятник Миколі Васильовичу Гоголю
Один із перших пам’ятників великому письменнику
Миколі Гоголю було поставлено в Могилеві – Подільському у 1882 році. Саме
відомий драматург Михайло Старицький, працюючи викладачем комерційного училища,
разом зі студентами встановив його на кошти глядачів після вистави театрального
гуртка.
Микола Гоголь тривалий час проживав у Могилеві -
Подільському. У цьому красивому місті він писав свої неперевершені шедеври.
Саме на Україні Гоголь написав «Тарас Бульба», «Вечори на хуторі поблизу
Диканьки», «Миргород».
Єдиний в країні пам'ятник британському
рок-музиканту
Джону Леннону
Єдиний в країні пам'ятник британському рок-музиканту
Джону Леннону знаходиться в центрі Могилева-Подільського, у сквері поряд з
входом в міський парк. Гранітна скульптура «бітла» створена в 1989-90 рр.
відомим подільським скульптором А.Альошкіним.
Звернемося до енциклопедії... Джон Вінстон О́но
Ле́ннон - британський рок-музикант, співак, композитор, художник, письменник,
політичний активіст. Засновник й учасник гурту «The Beatles», один із
найвпливовіших музикантів XX століття. Крім своєї музичної діяльності Леннон
був політичним активістом. Свої погляди він висловлював як у піснях, так й у
публічних виступах. Леннон проповідував ідеї рівності й братерства людей, миру,
волі. Це зробило його іконою хіпі й одним із найзначніших громадських діячів
1960-х — 1970-х.
Меморіал Слави - пам’ятник героям Доту №
112
Блукаючи вулицями нашого старовинного міста
можна зустріти безліч пам’яток історії. Зелена березова алея веде нас до
Меморіалу Слави - пам’ятника героям Доту № 112, спорудженого вздовж Дністра на
кордоні з Румунією в 1931 р. Будівництвом керував генерал-лейтенант інженерних
військ Д. Карбишев. ДОТ-112 на околиці Могилева-Подільського був потужним
довготривалим зміцненням з ходами сполучення заввишки 2-2,5м, фільтраційними
пристроями. Тут був склад зброї і боєприпасів, санчастина, їдальня, водопровід,
спостережний і командний пункт, телефонний та радіозв'язок. Озброєння становили
три кулемети «Максим» на турелях і дві 76-мм гармати. 19 листопада 1941 року
після жорстоких кровопролитних боїв, війська Червоної армії залишили місто.
Лише гарнізон Доту № 112 на околиці міста ще протягом тижня у повному оточенні
продовжували відбивати атаки ворога і загинув у нерівному бою не склавши
зброї.
Пам’ятник Миколі Буянову
З далекої Італії завжди до Дня Перемоги
приходять телеграми вдячності за подільського сина, нашого земляка Миколи
Буянова. Хоч би якоїсь звістки про Миколину долю мати чекала двадцять п’ять
років. Стільки минуло від вересня 1943–го, коли німці серед ночі увірвались до
будиночка на Озаринецькій горі в Могилеві–Подільському, брутально відшмагали
жінку нагайкою, а хлопця під конвоєм повели до ешелону з майбутніми
остарбайтерами...
Так, шістнадцятирічний могилівчанин Микола
Буянов, якого з іншими жителями відправили в Німеччину на примусові роботи,
втік з полону, перебрався до Франції, потім до Італії. Там приєднався до групи
опору, що воювала проти фашистів. Охороняючи відхід мирного населення з
м.Коврилья в гори, М. Буянов вступив в нерівний бій з німецькою автоколоною.
Він загинув як герой 8.07.1944року, не доживши до свого дев’ятнадцятиріччя 10
днів.
«Своїм життям, як і багато інших жителів нашого
краю, я зобов’язаний Ніколо Буянову», - так згодом скаже його побратим по зброї
Умберто Міні. Пам’ять про нього в Каврильї вшановано по-справжньому. Його
іменем названо площу, парк, біля могили - завжди квіти. Італійські
кінематографісти зняли про нашого земляка документальний фільм «Моя битва за
Україну».
Легендарний танк Великої Вітчизняної війни «Т-
34 »
У далекому 1944 році, визволяючи наше Поділля,
першими до Могилева – Подільського увірвались танкісти. Місто гриміло і
вирувало у гарячому бою. Одним із екіпажів танка командував 19-річний Борис
Шарапов. Його танк першим увійшов до міста, чим розчистив дорогу для
визво¬лення від загарбників. Танк було підбито, і весь екіпаж за¬гинув. До 18
години 19 березня 1944 року Могилів - Подільський був повністю звільнений від
ворога. Пам'ять про героїв за¬лишиться назавжди… За визволення кільком нашим
частинам з’єднанням було присвоєно звання Дністровських. На честь воїнів 233
танкової бригади, що особливо відзначилася в боях за Могилів - Подільський, в
центрі міста по вулиці Грецькій на п’єдесталі встановлено легендарний танк
Великої Вітчизняної війни «Т- 34». Пам’ятник відкритий на честь 25- річниці
Перемоги 9 травня 1970 році. Автор - архітектор міста А.Візенталь.
Пам’ятна стела героям війни
19 березня 1944 року почалася кровопролитна
битва за визволення міста. Командуючий корпусом генерал-лейтенант Горячев
поставив завдання оволодіти містом. Форсувала Дністер III Гвардійська
повітряно-десантна дивізія Героя Радянського Союзу генерал-майора Івана
Степановича Конєва. В ніч з 19 на 20 березня батальйон Шаргородського (на честь
якого названо провулки міста) почав переправлятися через Дністер на підручних
засобах. На плотах, бочках долали воїни водну перешкоду. Хоча був березень,
крижана вода не стала на заваді воїнам в їх бажанні визволити Батьківщину. На
честь дивізії, яка визволяла наше місто, названа одна з вулиць - III
Гвардійська.
На місці переправи через Дністер з нагоди
30-річчя Перемоги була відкрита пам'ятна стела. На обеліску золотом написані
імена Героїв Радянського Союзу, що одержали це високе звання за фор¬сування
Дністра. Автор пам'ятника - скульптор з м. Києва Віктор Вінайкін. На відкритті
9 травня 1975 року був присутній генерал-майор І. С. Конєв, якому присвоєно
звання почесного громадяни¬на міста.
Пам’ятний знак жертвам Голодомору
Історія українського народу знала чимало
трагічних подій, але те, що сталось в Україні 1932 – 1933 роках не має аналогів
в історії цивілізованого людства. Без війни, без епідемії, без стихійного лиха
загинули мільйони ні в чому не винних людей. На знак пам’яті про ті страшні
роки у місті Могилів – Подільському у 2007 році встановлено пам’ятний знак
жертвам геноциду.
Пам’ятний знак Чорнобильської трагедії
Де б ми не були, куди б не закинула нас доля, ми
завжди будемо пам’ятати той страшний день 26 квітня 1986 року. В ті перші дні
страшної катастрофи першими в бій вступили пожежні. Від міста
Могилева-Подільського в ліквідації аварії брало участь 107 осіб. На знак нашої
пошани 26 квітня 2006 року в центрі міста на розі вулиць Київської та
Сагайдачного до річниці Чорнобиля відкрито пам’ятний знак. Він має форму вогню
із зображенням Божої матері з дитиною на руках. Пам’ятний знак споруджено як
вічна пам'ять загиблим внаслідок катастрофи, як нагадування майбутнім
поколінням про ту страшну трагедію.
Миколаївський собор
Як пишеться в церковних документах, парафія
українців, болгар, сербів, греків і молдован, що жили в Могилеві, в 1754 р.
спорудили Миколаївський собор. Це видно і з написів на церкві. План цієї церкви
прихований. ). Його зведено з цегли, він тринавний, триапсидний та
двохстовбний, має три глави (з них дві бічні - декоративні). В 1885р. собор
значно розбудовано і збільшено. За радянщини тут був краєзнавчий музей, зараз
храм діючий. З західного боку збереглися сліди замурованих дверей з 1754р.
Довжина церкви в середині (без притвора 203 м, ширина середньої частини 63 м,
ширина з боковими конхами 128 м. Верх церкви має 5 бань української форми. В
церкві двоє дверей: західні й південні, прикрашені різьбою на камені і з
написами на кам’яних двірках. Над західними дверима написано: «Двері широкі,
але низькі, мають у вершу заокруглене півциркульне; одвірки камінні, покрашені
витесаним бароковим орнаментом, подібним до різьби на дереві».
Кругом орнаменту на одверках випуклими буквами
написано: «Ці одвірки створив Григорій балицький з жінкою Анною». Південні
двері собору такої ж форми, як і західні. Над ними написано на кам’яній плиті:
«До цієї церкви були приречені (до будівництва) раб Божий Миколай Заванконець,
братство молодечь і братство жіноче, цех шевський, цех кравський, ковальський,
бондарі». Одвірки прикрашені вибитим на камені орнаментом і кругом написом. Ці
одвірки спорудили раб Божий Петро Яремчук з жінкою своєю Параскевією».
Церква св. Параскеви
Церква Св. Параскеви Сербської - пам'ятник
подільського дерев'яного зодчества. Місцеві жителі називають її Немійською,
оскільки вона знаходиться в районі, який раніше був окремим селом Немія.
За легендою, колись у сім'ї місцевого поміщика
Маєвського жила німа дівчинка. Не витримавши постійних насмішок з боку дітей
односельців, вона втопилася у річці. У пам'ять про неї батько і побудував
церкву.
Храм виконаний з дуба та ясена в стилі
українського бароко. На косяку широких із скошеними верхніми вуглами дверей, що
вбудовані з бокової сторони притвору є традиційний напис, який свідчить: «Сей
храм Господень сооружися року Божия 1775».
На стінах церкви — олійний живопис ХХ століття.
Центральна частина від притвору відділена аркою. Біло-голубі стіни, вишиті
рушники і білі одежі для столів і престолу створюють піднесений урочистий
настрій. Є у храмі частки св. мощей преподобного Макарія Калязимського,
мученика Олександра Єрусалимського, святителя Луки Кримського, а також хрест
1877 р. та ікона святителя Миколая, принесена у храм як подарунок від царської
сім’ї.
Пережила церква і стихійні лиха. У 70-80-х роках
ХVIII століття було дві повені, які затопили місто і с. Немія, але церква
вистояла, хоч усі навколишні будинки були знищені стихією. 1806 року сталася
велика пожежа. Згоріло майже усе місто, а Параскевинська церква знову вистояла,
хоча притвор трохи постраждав. Пан Маєвський з допомогою селян побудував новий
притвор. Тоді ж замінили вікна і покрівлю. Того ж року царський уряд викупив м.
Могилів-Подільський у Стефана Потоцького за 587,2 тис. карбованців. Немія і
церква залишилися у власності Маєвських. Вдячні немійчани поховали пана і його
дружину на території церкви.
Старенький храм зберігає пам’ять про багатьох
видатних людей. Знав він і Т.Шевченка, коли той проїжджав через місто, і
художника Тропініна, який розмальовував церкву у сусідньому с. Троповій. Бував
у Свято-Параскевинській церкві й угорський композитор Ференц Ліст, який
гостював у с.Бронниця у замку братів Віт-Генштельмів (тепер – це будинок
відпочинку «Гірський»).
Відвідував немійську церкву й О. Пушкін, коли
перебував у засланні у 1820-24 рр. в Молдавії. Тоді він гостював в маєтку
Горчакових у Атаках. Разом з Оленою Михайлівною Горчаковою поет неодноразово
приїжджав до Могилева-Подільського і бував у храмі в ім’я святої Параскеви.
Письменник Михайло Старицький брав шлюб у Немійській церкві. У 1880 р. він жив
у Могилів-Подільському, потім перебрався у с.Карпівку. Не раз бувала у
місцевому храмі й мати Лесі Українки Олена Пчілка (1920-24 рр.). Відвідали
богослужіння невістка Олени Пчілки українська письменниця Олександра
Судовщикова (Грицько Григоренко) і зять, музикознавець і фольклорист, чоловік
Лесі Українки Климент Квітка.
У 1937-38 рр.,коли закривали і громили храми,
Свято-Параскевинську церкву не дали знищити, а ікони і церковні цінності
сховали люди. 1938 року, коли будували Могилево-Ямпільський укріпрайон, відомий
генерал Карбишев, який очолював будівництво, молився у храмі св. Параскеви.
Під час німецької окупації, коли бомбардували
місто, церву не зачепив жоден снаряд. 1944 року, коли до міста повернулися
радянські війська, у Свято-Параскевинському храмі був склад пшениці, але
парафіяни домоглися, щоб храм знову відкрили для богослужінь. Люди разом
взялися до роботи, що змогли відремонтували, повернули до церкви її святині,
добудували притвор, полагодили дзвіницю.
Після війни парафіян було мало, часто
змінювалися священики. Віднедавна настоятелем храму призначений протоієрей
Віталій Лоцько, якій проводить активну духовну роботу серед парафіян,
облаштовує храм, займається з дітьми і проводить недільні бесіди для
парафіян.
Георгієвська церква
Місцеві жителі називають цю церкву Грецька.
Побудована у 1808-1819рр за проектом І. Фрейвальда у стилі класицизму. Головний
вхід акцентований чотириколонним портиком доричного ордеру. Фасади виконані в
системі повного іонічного ордеру. Стіни прикрашають пілястри. В інтер’єрах
олійний живопис кінця ХІХ ст.
Георгіївський приход – займає західну частину міста
і населений міщанами, між якими є багато потомків перших колоністів цього
приходу – греків, молдаванів, циганів, що приписані до грецького суспільства.
Всіх прихожан 253 чоловіки і 257 жінок. В XVIII ст. грецька колонія потребувала
свого храму і звернулась з цим до володаря міста Францика Потоцького, який в
1757 р. видав їм дозвіл на побудову церкви, яка була споруджена із дерева у
вигляді будинку і носила назву «монастиря», так як була підпорядкована
Афонській лаврі Св. Афанасія, яка призначала сюди настоятелів ігуменів чи
архимандритів, що проживали в Могилеві.
Церква Олександра Невського
Полкова церква Святого Благовірного Князя
Олександра Невського побудована в кін. XIX ст. Знаходиться на в'їзді в місто з
боку Ямполя. Історія Олександріївської церкви – Храму Олександра Невського,
проголошеного в наш час державною пам’яткою історії та архітектури початку ХХ
століття, пов’язана з 14 Кримським піхотним полком, який очолював полковник
царської армії Олександр Олександрович Владимирський Після останньої компанії
(ХІХ століття), у рамках якої велись війни за нові кордони Російської імперії
та відстоювання вже завойованих, закінчилося окопне життя полку і він
висувається до місця постійної дислокації у Могилеві – Подільському.
Олександр Іванович Владимирський – онук
командира Кримського полку по прибуттю до Могилева іде у відставку та
одружується на дочці місцевого підприємця. Цивільне життя було для кадрового
офіцера незвичним – командира тягнуло до казарм, які тільки-но почали
будуватися. Саме тоді пішла мова й про будівництво поряд з ними церкви.
Полковник Олександр Олександрович Владимирський став «піклувальником
будівництва» величного храму. 520 квадратних метрів площі зробили храм,
названий на честь легендарного полководця Олександра Невського, одним з
найбільших у Подільському повіті.
У 1914 році, з початку Першої Світової війни,
полк відправляють на охорону російсько – румунського кордону. З часом його
сліди губляться у історичних просторах, а храм і нині продовжує служити
людям…
За радянського періоду – у часи войовничого
атеїзму, храм був своєрідним символом людської байдужості та бездуховності. Не
раз довелося йому зазнавати наруги; величну, прикрашену чудовими розписами
церкву, використовували у якості складів, а згодом як солдатський клуб. Зникли
золоті куполи, знищились ікони і розписи на стінах. Сумна і трагічна доля,
довгі часи забуття і зневіри. Мало хто сподівався на чудо, але воно
сталося!
Наприкінці 90 – х рр. минулого століття отець
Петро Пацкан стає настоятелем скаліченого і понівеченого храму. Завдяки його
титанічним зусиллям та подвижництву церква за короткий час воскресає. Сьогодні,
дякуючи Всевишньому і небайдужим людям, церква милує око і радує душу своєю
первозданною красою.
Могилів – Подільський краєзнавчий музей
Є у Могилів – Подільському і краєзнавчий музей.
Впродовж всього періоду існування музей розміщувався у різних культових
спорудах. Сьогодні він міститься в приміщенні архітектурної пам’ятки кінця XIX
століття, головному будинку одеського купця Гальперіна по вулиці Володимирській,
6, що побудований в стилі модерн. В цьому приміщенні музей знаходиться з 2005
року.
Музей було створено в 1928 році з ініціативи
О.О.Кривицького при підтримці місцевого населення.
Сьогодні експозиція музею складається з
розділів: «Природа і археологічні знахідки на території Могилівщини»,
«Військова історія нашого краю від ХVI ст. до середини ХХ ст.», «Етнографія
Поділля». У виставковому залі експонуються окремі колекції. За 82 роки
існування музею зібрано 2300 одиниць музейних предметів, які складають 9 груп
зберігання. Найчисельніші з них: «Фотографії», «Нумізматика і фалеристика»,
«Історично – побутові предмети». Зберігається археологічна колекція, колекція
зброї та знарядь праці, збірка мінералів Володимира Петровича Афанасьєва. Образотворче
мистецтво представлене виставкою картин з колекції Григорія Бронштейна.
Фонди музею також містять матеріали і документи,
пов’язані з видатними постатями Могилів – Подільського. Чималий інтерес
становлять збірки археологічних пам'яток, нумізматики та зброї. Цікавою є
етнографічна збірка, зокрема селянського домашнього XVII-XIX начиння,
подільського одягу, колекція предметів образотворчого і декоративно-ужиткового
мистецтва місцевих авторів.
Могилів-Подільський технолого-економічний
коледж
Будинок, в якому розташований
Могилів-Подільський технолого-економічний коледж Вінницького національного
аграрного університету, теж є пам’яткою архітектури. Історія коледжу бере
початок у далекому 1904 році, саме тоді розпочалось будівництво навчального
корпусу комерційного училища. Проте приміщення не відповідало санітарним
нормам, тому міська Дума та Державна Рада в 1909 році виділили з державної
скарбниці безпроцентну позику в 10 тисяч карбованців на добудову приміщення
Могилів-Подільського комерційного училища. Це рішення ухвалив імператор Микола
ІІ.
У 1917-1934 рр. в цьому будинку розмістилося
1934 році на базі хіміко-технологічного технікуму плодовоовочевої промисловості
за постановою РНК УРСР було організовано торговельний технікум. Першим
директором технікуму був Бараболя Микола Порфирович з 1935р. по 1952р. У 1948
році за розпорядженням Ради Міністрів СРСР №15661 від 25.10.1947 р. технікум
було переведено в м. Могилів-Подільський Вінницької області і відповідно
перейменовано. За розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1982 року
на базі технікуму радянської торгівлі утворено технологічний технікум,
підпорядкований Міністерству заготівель УРСР.
У березні 1986 р. Могилів-Подільський
технологічний технікум випустив своїх перших спеціалістів, які успішно почали
працювати на підприємствах галузі.
У 1989 році завершилось будівництво
дев’ятиповерхового гуртожитку секційного типу на 535 місць. У 1993 році
технікум було передано Міністерству сільського господарства і продовольства
України, а з 2000 року – підпорядковано Міністерству аграрної політики
України.
Відповідна матеріально-технічна база, високий
кадровий потенціал дали можливість відкрити нові спеціальності, готувати
фахівців зі спеціальності «Комерційна діяльність »- 2000 рік та «Технологія харчування»-
2002 рік.
У 2003 році технікум став структурним
підрозділом Вінницького державного аграрного університету. На базі технікуму
створено філію університету по заочній формі навчання зі спеціальності «Облік і
аудит».
У 2009р. технікум отримав статус коледжу.
Сьогодні це Могилів – Подільський технолого-економічний коледж Вінницького
національного аграрного університету готує найкращих молодших спеціалістів за
спеціальностями: «Бухгалтерський облік», «Комерційна діяльність», «Виробництво
харчової продукції», «Зберігання і переробка зерна».
Могилів-Подільський медичний коледж
Могилів-Подільський медичний коледж - один із
найстаріших навчальних закладів на Поділлі, що сьогодні став важливою ланкою в
системі охорони здоров’я Вінницької області.
Розпочав свою діяльність в 1936 році як дворічна
медична школа, яка проводила підготовку медичних сестер та акушерок. У серпні
1936 року був оголошений перший набір учнів на два відділення. Не було свого
приміщення, заняття проводились в залізничній школі. Згодом був придбаний
приватний будинок по вул.. Комсомольській, буд.5 (зараз Полтавська). З першого
вересня 1937 року педагоги медичної школи навчали учнів у власному приміщенні.
За період свого існування медичний коледж підготував майже 10 тисяч фахівців
для закладів охорони здоров’я країни. Випускники коледжу успішно працюють також
за кордоном, де високо оцінюють рівень їх фахової підготовки.
Сьогодні Могилів-Подільський медичний коледж
готує фахівців з таких спеціальностей: лікувальна справа, сестринська справа,
акушерська справа, стоматологія.
Висновки
З кожним роком історичні і культурні пам’ятки
стають все більше занедбаними, про них дуже рідко згадується в газетах та
журналах. Значна частина сучасної молоді не цікавитися традиціями і культурою
рідного краю, не цінить надбання, що залишили їм їхні пращури. Ми не знаємо про
оточуючі пам’ятки та архітектурні споруди рідного міста!?
Сьогодні занепадають моральні і духовні
цінності, втрачена любов і повага в державі та родині, забута славетна історія
минулих років… Молоде покоління просто не розуміє того, що без минулого – не
буде майбутнього. Наш обов’язок - шанувати, берегти і пам’ятати історію рідного
краю. Тільки усвідомлення того, що ми є творцями новітньої історії, дасть нам
наснагу до створення кращого майбутнього. Пишаймося собою, своїм родом, своїм
ім’ям, бо для кожної людини вони мають бути дорожчими за їхнє життя!
Радує те, що останнім часом в нашому місті
велику увагу приділяють догляду за історичними пам’ятками. Їх ремонтують, але
ніхто не звертає уваги. Пропоную студентам та учням шкіл проводити
роз’яснювальні роботи з історії виникнення пам’ятників та їх значення для міста
серед громадян та своїх однолітків. Адміністрації міста залучати молодь до
участі в конкурсі «Пам’ятники міста» та нагороджувати кращих учасників
заохочувальними призами.
Також пропоную створити пізнавальні альбоми,
спеціально підготовлені випуски газет, журналів, проспектів, присвячених
культурним, духовним та історичним пам’яткам, ландшафтам Могилів – Подільського
краю.
Гострою проблемою є розповсюдження інформації
про пам’ятники Могилева. Інформація відсутня або її занадто мало, тому пропоную
створити певні Інтернет – сайти, на яких буде знаходитися вся інформація по
історію, культуру, визначних діячів, героїв війни та людей, що є окрасою
сьогодення.
Актуальною проблемою в місті є проблема музеїв.
Вони відкриті для всіх, чи то для школяра, чи то для дорослої людини. Музеї
вражають своєю розмаїтістю виставок та колекцій, проте з кожним роком кількість
відвідувачів зменшується. Щоб вирішити цю проблему пропоную залучити мешканців
міста до збирання музейних експонатів, запровадити у навчальних закладах день
екскурсії, активізувати роботу кімнат-музеїв у школах та вищих навчальних
закладах тощо.
Наш край багатий видатними людьми, та , на жаль,
крім музейних працівників та обмеженого кола краєзнавців про них відомо
невеликій кількості наших жителів. А як хотілося б, щоб навіть ці імена служили
прикладом підростаючому поколінню. Це було б не тільки свідченням нашого
патріотизму, але й викликало повагу до Могилева –Подільського у гостей та
приїжджих.
Ще не всі таємниці відкрило місто шукачам
істини. Впевнена, що буде багато знахідок, які збагатять та розширять наші
знання щодо історії розвитку нашого краю.
Сподіваюся, що завдяки наполегливості і любові
до України, зможемо відновити її духовні цінності, адже вони є основою міцної
стабільної держави.
Вітчизна
На берегах Дніпра так гордовито,
Заквітчана в калину і вербу,
Стоїть вона – могутня і велика,
Вкраїна, що її я так люблю.
Крокує вона впевнено і жваво
Із глибини століть в майбутній час,
Вершин нових досягши вже немало,
Свою історію будує кожен час.
Із серцем сина мужнього Богдана,
З пророчим словом батька Кобзаря,
І незалежністю народу – слова,
І Конституцією піднявши на «ура»!
Я славлю край свій
В боротьбі буденній,
Нове життя
Будуєм повсякчас.
Бо ми – на цій землі,
Благословенні,
Живем
І ще хтось
Буде жити після нас.
І будуть колоситися простори,
І буде линуть пісня від душі,
У вишивках уся душа народу
Вклонятись буде матері -землі.
Я хочу так прожить
Життя єдине,
Щоб в час останній
Жалю не було,
Щоб квітнув сад, який я посадила,
У домі – іскорка життя горіла,
В моїм дитяті
Вічна пам’ять жила
Про матір, про Вітчизну, про народ.
Література
1.Базилевич М.В. та ін. Від Тіраса до Дністра,
або історія одного місті.- Вінниця, 2010.-128с.
2.Горобець М. Місту на Дністрі 400 років.-
Вінниця:1995.
3.Друга Могилів- Подільська краєзнавча
конференція: матеріали та доповіді.- Могилів –Подільський, Камянець-
Подільський:Оіюм, 2006.- 288с.
4.Перша Могилів- Подільська краєзнавча
конференція: матеріали та доповіді.- Могилів –Подільський , 1996.- 144с.
5.Соляр А.П. З історії Могилів –Подільського
технологічного технікуму.- Могилів –Подільський, 2006.-229-231с.
6.Сайти Інтернету: uk.wikipedia.org ›
wiki/Могилів-Подільський
wedding-salon.info
castles.com.ua › mohyliv.html
ukraine.kingdom.kiev.ua › region/01/mogilev
